ДНЗ "Вище професiйне училище № 2 м. Херсона"

Світе тихий, краю милий, моя Україно!

За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась?

Чи ти діточок невинних звичаю не вчила?

Молилася…

      26 квітня 1986 року…
   В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них – 26 квітня, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Ця біда назавжди залишиться у пам’яті людей, як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди. Людство ще не знало техногенно-екологічної катастрофи таких масштабів.
Ця дата назавжди залишиться в пам’яті людства.

   Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин?

   Як тяжко, як тужно моєму народу болить.
Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтемнішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечо­ра під вихідні природа подарувала гарну погоду.

   Проте в ту саму ніч, з 25 на 26 квітня, відлік часу став уже далеко не мир­ним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим ре­актором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву

Дмитро Павличко

НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ

На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Як сніжниця, попелище біле 
Розвівалось в рідній стороні.

Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава,
Журавлина крихітна вервечка 
Напиналась, наче тятива.

Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.

Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса,
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.

На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні…